Раптово перед Ярославою почав будуватися листя за листям листяний замок.
Ось він вже виріс. Великий, превеликий. Дуже високий.
Перед дівчинкою відкрилася огорожа. А потім знову цей голос:
Заходь. Будь ласка. Я прошу.
А слідом від огорожі до самого замку зробилася стежка через те, що листя улітало в різні боки.
Ярослава пішла слідом цією стежкою. Вона дійшла до воріт. Хотіла постукати, а двері вже відчинялися самі.
Вона далі. Увійшла.
А в середині не було вже так самотньо. Там був бал, на якому танцювали, краще сказати, танцювало… листя. Але не просте, не безформене. Досить добре сформоване. Це були істоти, схожі на нас, але лише формами голови, спини, рук та ніг. А все інше - було листяним. Ну й добре, нехай буде так.
Раптом підійшов якийсь хлопець, скоріше це був хлопець...